В клініці травматології Київського науково-практичного центру швидкої медичної допомоги в 1988-93 рр. остеосинтез стегнової кістки було зроблено 153 постраждалим з політравмою. З цією метою застосовували пластини (48,4 ), рідше - стержні (28,1) і апарати зовнішньої фіксації (20,9). При виборі засобу фіксації орієнтувались на оцінку тяжкості травми за шкалою ISS (Injury Severity Score). При виборі оптимального часу хірургічної стабілізації перелому автори орієнтувались на схему Вольфа, у відповідності до якої на першому етапі виконувались операції за життєвими показаннями, потім протягом 6-12 годин в відділенні реанімації проводили інтенсивну терапію, після якої при відсутності вітальних порушень проводили остеосинтез стегнової кістки. Результати лікування вивчено у 98 пацієнтів через 12-18 місяців після остеосинтезу. Хороші результати відмічені у 79,6, задовільні - у 17,3, незадовільні - у 3,1 хворих.

Описано досвід клініки травматології Київської лікарні швидкої медичної допомоги в хірургічному лікуванні відкритих переломів довгих кісток кінцівок у 869 хворих за період з 1988 до 1999 р. Відкриті переломи I ступеня мали місце в 352 (40,5 %), II ступеня - у 313 (36 %), III ступеня - у 204 (23,5 %) хворих. Із засобів фіксації в 69,9 % пацієнтів застосовано зовнішній остеосинтез, у 20,6 % - накістковий, у 3,1 % - 8-подібний дротяний серкляж, у 2,3 % - фіксацію стрижнями, а також комбіновані засоби, у 1,8 % - гвинти. Зроблено висновок, що успіх лікування відкритих переломів залежить від комплексу заходів, що включає профілактику контамінації рани, ранню радикальну хірургічну обробку, механічно бездоганну зовнішню або внутрішню фіксацію, адекватне дренування рани, застосування великих доз антибіотиків. У комплексному лікуванні відкритих переломів за наявності показань вельми ефективна повторна хірургічна обробка та заміна методу фіксації.

Обговорено проблеми вдосконалення методів хірургічного лікування переломів довгих кісток. Запропоновано новий напрям удосконалення остеосинтезу - малоінвазивний. Це остеосинтез, головною метою якого є збереження життєздатності тканин у зоні перелому. Запропоновано класифікацію видів остеосинтезу залежно від агресивності операційної травми. Визначено показання до різних видів остеосинтезу.

Описано досвід хірургічного лікування пошкоджень тазового кільця у 109 хворих. Переломи типу В за класифікацією M. Tile (1987) мали місце у 31 постраждалого, типу С - у 78. Із засобів фіксації у 62 хворих застосували апарат зовнішньої фіксації, у 22 - накістковий остеосинтез пластинами, у 16 - комбіновані способи, у 9 - 8-подібний дротяний серкляж. У разі ротаційно-нестабільних пошкоджень таза (С) - потрібно виконувати остеосинтез дорзального і вентрального відділів, що дає змогу рано активізувати хворих і скоротити термін їх лікування у двічі.

Проаналізовано результати лікування 1 138-ми постраждалих з поєднаними ушкодженнями кісток таза, які знаходились на лікуванні у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги за період 1993 - 2003 рр. Загальна летальність становила 50,2 %. Летальність серед постраждалих, яким протягом перших годин після травми була проведена стабілізація кільця таза, склала 34,7 %, а серед неоперованих - 79,7 %. Стабілізацію тяжких переломів кісток таза у разі поєднаної травми доцільно проводити впродовж "золотої години" під час шоку.

Проаналізовано результати лікування 213-ти хворих з переломами тазостегнової западини (124 пацієнти лікували оперативно). За типом перелому хворих розподіляли згідно з класифікацією R. Judet и E. Letournell (1980). Результати лікування оцінено за якістю репозиції, кількістю ускладнень і віддаленими наслідками. Показано, що велика кількість незадовільних результатів зумовлена неточною діагностикою, невдалою репозицією, неадекватним вибором хірургічного доступу, нестабільною або неправильною фіксацією та в цілому пов'язана з особливою складністю хірургії тазостегнової западини, відсутністю сучасних посібників і спеціалізованої школи хірургічного лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.148.83-5

Рубрики:

Переломи

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Отмечено, что несмотря на появление в последние десятилетия новых современных методов лечения больных ортопедо-травматологического профиля, проблема нарушений сращения переломов костей голени остается актуальной. Нет единого признанного алгоритма действий врача-травматолога в отношении диагностики и оперативного лечения при нарушениях остеогенеза. Результаты исследования свидетельствуют, что повысить эффективность лечения пациентов с нарушениями сращения переломов костей голени возможно путем уточнения особенностей техники проведения интрамедуллярного блокируемого остеосинтеза с учетом комплексного патогенетического подхода к оперативному лечению различных видов нарушений консолидации большеберцовой кости.

Представлен новый вариант методики закрытой одномоментной инструментальной репозиции фрагментов пяточной кости и их минимально инвазивного металлоостеосинтеза винтами, учитывающий современные тенденции в хирургическом лечении пациентов с закрытыми переломами пяточной кости. Детально описана минимально инвазивная техника операции и разработанная конструкция устройства, оптимизирующего условия ее выполнения. Подан клинический материал, а также ближайшие и отдаленные результаты применения методики.

На сегодняшний день актуальным вопросом современной ортопедии и травматологии остается проблема тромбоза вен нижних конечностей (ТВНК) и тромбоэмболии легочной артерии, возникающая у больных с переломами шейки бедренной кости (ПШБК). Цель работы - изучение взаимосвязи между сроком с момента травмы и предоперационной распространенностью ТВНК у пациентов с ПШБК. В течение 2013 - 2014 гг. было проведено когортное исследование на базе Киевской областной клинической больницы № 1 в ортопедо-травматологическом центре 96-ти пациентов с ПШБК. Средний возраст пациентов - 75 +- 10 лет, 78 % - женщины, 22 % - мужчины. Всем пациентам при госпитализации было выполнено ультразвуковое исследование вен нижних конечностей. Установлено наибольшее количество тромбозов с 5-го по 14-й день с момента травмы. При анализе возникновения ТВНК по половой принадлежности из 18-ти пациентов он наблюдался у 13-ти женщин и 5-ти мужчин. Наибольшая частота данных осложнений наблюдалась в возрасте от 75-ти лет и старше. Венозная тромбоэмболия является основной проблемой после оперативного лечения ПШБК. Можно предвидеть развитие ТВНК в промежутке между временем от ПШБК и хирургическим вмешательством, потому что пациенты с данным заболеванием не могут самостоятельно двигать травмированной конечностью в течение этого периода. Выводы: основным фактором риска развития ТВНК при ПШБК является увеличение срока с момента травмы до проведения оперативного лечения; ультразвуковое исследование, как ранний скрининговый метод диагностики венозных тромбоэмболических осложнений, должно выполняться в кратчайшие сроки у всех пациентов с ПШБК, при невозможности выполнения оперативного вмешательства в течение 48-ми часов необходимо повторять ультразвуковую диагностику; фактором риска для развития ТВНК в предоперационный период является возраст пациентов больше 75-ти лет.

Открытые переломы костей голени со значительным повреждением мягких тканей относят к повреждениям III степени (по классификации Густильо - Андерсена), их частота составляет от 45,8 до 64 % в структуре открытых переломов. Проанализированы результаты лечения в клинике 76 пострадавших с открытыми переломами костей голени в 2008 - 2015 гг. У пациентов I группы метод с внешней фиксацией заменен на внутреннюю фиксацию, во II группе - окончательное лечение перелома проводили с использованием аппарата внешней фиксации (АВФ) без замены. При оценке результатов хирургического лечения открытых переломов костей голени с использованием шкалы Neer-Grantham-Shelton в I группе хорошие результаты отмечены у 27 (57,45 %) пациентов, во II группе - у 9 (31,03 %). Выводы: лечение пострадавших по поводу высокоэнергетической травмы нижних конечностей является длительным, сопровождается высокой частотой неудовлетворительных результатов. Основными критериями для замены метода с наружной фиксацией на внутреннюю является неосложненное заживление раны, отсутствие лабораторных и клинических признаков воспаления.

Цель работы - изучить результаты применения классической тактики и тактики многоэтапного хирургического лечения открытых переломов (ОП), обсудить вопросы выбора метода фиксации ОП и возможности раннего закрытия обширных ран и дефектов мягких тканей. Проанализированы результаты лечения 286 пациентов с ОП костей верхних и нижних конечностей в ортопедо-травматологическом центре Киевской областной клинической больницы за период с 2008 по 2016 гг. Применяли классические методы и тактику многоэтапного хирургического лечения. Оценены результаты хирургического лечения ОП костей верхних и нижних конечностей с использованием балльной шкалы Neer-Grantham-Shelton. Хорошие результаты получены у 54,84 % пациентов 1-й группы и у 80,28 % пациентов 2-й группы. Выводы: успех лечения ОП зависит от ранней госпитализации, ранней радикальной хирургической обработки, стабильной фиксации сломанной кости, применения рациональных доз антибиотиков, коррекции иммунологического статуса. Одними из наиболее спорных и нерешенных остаются проблемы выбора метода фиксации ОП и раннего закрытия раны.

Серед усіх переломів на ушкодження кісток таза припадає 5 - 8 %, а за поєднаних травм - 30 - 58 %. Рівень летальності внаслідок нестабільних переломів таза варіює від 10 до 18 %, а в пацієнтів із політравмою - 36,5 - 50 %. Мета роботи - проаналізувати організаційні проблеми лікування пацієнтів з ушкодженнями таза в клініках України та запропонувати варіанти їх вирішень. Проведено ретроспективне дослідження результатів хірургічного лікування пацієнтів із переломами таза. Хворим групи 1 остеосинтез переломів кісток таза здійснено на базі травматологічних відділень Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги у 1991 - 2007 рр. - ортопедо-травматологічного центру Київської обласної клінічної лікарні (КОКЛ) у 2002 - 2009 рр., групи 2 - у КОКЛ у 2010 - 2017 рр. Вивчено відмінності між тактичними та хірургічними підходами, одержано результати. Для аналізу окремих показників застосовано систему функціональної характеристики переломів кісток таза Majeed. Наслідки хірургічного лікування в групі 1 вивчено в 119 пацієнтів (58,3 %) із нестабільними ушкодженнями таза через 12 міс і більше після травми. Відмінний показник зареєстровано в 11 постраждалих (9,2 %), хороший - у 48 (40,3 %), задовільний - у 51 (42,9 %), незадовільний - у 9 (7,6 %). У групі 2 оцінено результати лікування в 114 (61,2 %) пацієнтів: відмінні одержано у 21 (18,4 %), хороші - у 55 (48,2 %), задовільні - у 31 (27,2 %), незадовільні - 7 (6,2 %). Висновки: завдяки оволодінню методами остеосинтезу ушкоджень таза на спеціальних курсах та впровадженню їх у практику роботи, відповідному оснащенню відділення й операційної кількість ускладнень зменшено на 11,1 %, незадовільних - на 1,4 %, а відсоток хороших і відмінних функціональний результатів збільшено на 17,1 %.

Цель работы - определение оптимальной тактики микробиологического обследования пациента с перипротезной инфекцией (ППИ) путем оценки достоверности результатов бактериологических исследований в пред- и послеоперационном периоде. На базе Ортопедо-травматологического центра Киевской обласной клинической больницы на протяжении 2016 - 2018 гг. обследованы 32 пациента с подозрением на наличие ППИ. Во время предоперационной подготовки всем пациентам провели бактериологическое исследование, в ходе которого их разделили на две группы: 1-я - 23 пациента, которым проводили бактериологическое исследование посевов из свищевого хода; 2-я - 9 пациентов, которым осуществляли пункционный забор материала, так как свищевое отверстие у них отсутствовало. Из 147 предоперационных посевов у 83 (56,5 %) определены грамположительные кокки; у 49 (33,3 %) - грамотрицательные палочки; рост микроорганизмов не определялся в 15 (10,2 %) посевах. У 22 (68,7 %) пациентов выделена монокультура, у 10 (31,3 %) -два и больше микроорганизмов. Выводы: диагностика ППИ является сложной и требует мультидисциплинарного подхода, предполагающего тесное сотрудничество ортопедов и микробиологов.

Цель работы - уточнить роль и показания к применению аппарата внешней фиксации (АВФ) при лечении нестабильных повреждений костей таза; изучить преимущества и недостатки метода внешней фиксации; поделиться опытом лечения с использованием данной методики. На базе ортопедо-травматологического центра (ОТЦ) Киевской областной клинической больницы (КОКБ) на протяжении 2005 - 2017 гг. были обследованы 229 пациентов с повреждениями таза, которых мы разделили на три группы. В 1-ю группу вошли 143 (62,4 %) пострадавших, у которых внешний остеосинтез выполнял функцию временного средства фиксации, во 2 -ю группу - 27 (11,8 %) пациентов, которым при госпитализации перелом фиксировали АВФ, а после стабилизации состояния выполняли репозицию и остеосинтез заднего отдела таза, в 3 -ю группу - 59 (25,8 %) пациентов, которым по разным причинам окончательное лечение проводили исключительно методом внешней фиксации. Отличный эффект лечения в 1 -й группе зарегистрирован у 23 (19,0 %), хороший - у 58 (47,9 %), удовлетворительный - у 32 (26,4 %), неудовлетворительный - у 8 (6,6 %) из 121 пациента; во 2-й группе - соответственно у 5 (20,8 %), 11 (45,8 %), 7 (29,2 %) и 1 (4,2 %) из 24 пациентов; в 3-й группе - соответственно у 4 (8,3 %), 12 (25 %), 23 (47,9 %) и 9 (18,6 %) из 48 пациентов. Выводы: лучшие результаты лечения пациентов с нестабильными повреждениями костей таза получены при применении тактики замены внешней фиксации внутренней. На первом этапе выполняли фиксацию тазового кольца АВФ, а после стабилизации общего состояния пациента - внутренний остеосинтез. Использование методов внутреннего остеосинтеза позволяет проконтролировать и удержать достигнутую репозицию, провести ревизию крестцово-подвздошного сочленения.

Останніми десятиліттями невплинно зростає кількість переломів головки стегнової кістки (ГСК), які обумовлені підвищенням частоти дорожньо-транспортних пригод і виживаності після високошвидкісних травм. Мета роботи - проаналізувати результати хірургічного та консервативного лікування переломів ГСК і обгрунтувати тактику лікування цього ушкодження. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування пацієнтів із переломами ГСК з 2002 по 2017 р. Перед операцією постраждалим виконано рентгенографію і КТ кісток таза. Переломи розподілили за класифікацією Pipkin: тип I - 10 (25,6 %) осіб, II - 7 (17,9 %), III - 1 (2,7 %), IV - 21 (53,8 %). Консервативне лікування після усунення вивиху виконано 8 (20,5 %) пацієнтам: тип Pipkin I - 6 (15,4 %); Pipkin II - 2 (5,1 %). Виявлено ускладнення, серед яких гетеротопічна осифікація - у 1 (3,0 %) пацієнта, асептичний некроз ГСК - 7 (23,3 %); 2 - з переломами типу Pipkin II, 5 - Pipkin IV. У період від 12 до 36 міс. після травми у 32 (76,9 %) пацієнтів отримані такі результати лікування за шкалою Thompson-Epstein: відмінні - 9 (28,1 %), хороші - 10 (31,3 %), задовільні - 5 (15,6 %), незадовільні - 8 (25,0 %). Висновки: у разі переломів типів Pipkin I - II досягнуто кращі функціональні результати порівняно з важчим типом перелому Pipkin IV. Пізнє відкрите вправлення невправлених переломовивихів призвело до розвитку асептичного некрозу ГСК в 66,7 % випадків. Вибір методу лікування переломів ГСК залежить від типу перелому. У разі переломів типу Pipkin I консервативне лікування привело до високого відсотка хороших результатів. За умов переломів типу Pipkin II кращі показники спостерігали після відкритого вправлення й остеосинтезу фрагментів, Pipkin III - ендопротезування, Pipkin IV - остеосинтезу ГСК і перелому кульшової западини.

Лікування ушкоджень кісток таза є однією з найскладніших проблем у травматології. Мета роботи - проаналізувати результати хірургічного лікування пацієнтів із переломами кісток таза за типом "відкрита книга" і визначити найефективніші методики їх стабілізації. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 61 пацієнта з переломами кісток таза за типом "відкрита книга" (вік від 16 до 64 років) у двох групах. Пацієнтам першої (24 особи, 39,3 %) виконано остеосинтез лише переднього відділу кісток таза: апаратом зовнішньої фіксації - 20, переднього відділу пластиною - 4. У другій групі (37 пацієнтів, 60,7 %) проведено остеосинтез переднього та заднього відділів. Для оцінювання переломів використано класифікацію Тайля з доповненнями АО. Усім пацієнтам виконували рентгенографію і КТ кісток таза. Переломи типу В1.1 виявлено в 32 (52,5 %) випадках, В1.2 - 29 (47,5 %). Хірургічне втручання планували відповідно до розробленого локального протоколу. Результати проаналізовано за системою функціональної оцінки S. A. Mаjеed. Період спостереження - від 6 до 12 міс. після операції. Ранні ускладнення виявлені у 4 (6,5 %) пацієнтів: нагноєння післяопераційної рани - 3, вторинне зміщення відламків - 1. Значної різниці між групами за показниками результатів лікування не зафіксовано. Висновки: за умов ушкоджень таза за типом "відкрита книга" важлива точна діагностика травм не лише переднього відділу, а й крижово-клубових зв'язок за допомогою рентгенографії таза в трьох проєкціях і КТ. У разі ушкоджень типу B1 і розходження лобкового зчленування до 2,5 см рекомендовано консервативне лікування, понад 2,5 см - внутрішня фіксація переднього відділу однією або двома пластинами, а за підозри на травмування крижово-клубових зв'язок можлива додаткова фіксація крижово-клубового зчленування ілеосакральними гвинтами.